Дизайн-студія інтер'єрів "P.H.M."

Загальна характеристика
Конструктивізм у дизайні інтер’єрів та архітектурі зародився на початку XX ст. як відповідь на потребу у простому, функціональному та практичному напрямку. Дизайнери підтримали ідею, надавши конструктивізму особливої ​​естетики, яка робить його сьогодні одним із найпопулярніших стилів.

Стильова домінанта конструктивізму – гранична раціональність. У ньому немає місця хитромудрим орнаментам і хитромудрим лініям. Конструктивізм – це строга геометрія, чіткий колірний поділ та практичність матеріалів.

Вибір на користь такого стилю роблять молоді та активні люди, які прагнуть підкорити життя певному порядку, не позбавляючи себе права на оригінальність. Зовнішня стриманість свідчить про багатстві внутрішнього світу її власника.

Характерні елементи та аксесуари
Декор конструктивізму вкрай стриманий, щоб уникнути зайвої строкатості та безсистемності. Цей стиль послужив основою напряму хай-тек. Сьогодні дизайнери все частіше звертаються до цього стилю. Основна його характеристика – розширення функціональних можливостей за збереження суворості форм. Це досягається за допомогою нових конструктивних рішень у меблевій промисловості та вбудованій техніці.

Освітлення
Для конструктивного інтер’єру характерно насамперед природне освітлення. З цим завданням чудово справляються вікна в підлогу. Від штор краще відмовитися або замінити їх на легкі жалюзі. У розподілі штучного висвітлення головним буде вимога доцільності. Люстри та бра розташовуються там, де без них не можна обійтися. Форми освітлювальних приладів – геометрично правильні, без надмірностей.

Колірне рішення
У колірному рішенні переважають однотонні принти. При цьому дизайнери залишають за собою право на яскраві контрасти та сміливі акценти. Найбільш популярні варіанти – поєднання білого або світло-сірого із чорним, темно-сірим, червоним або салатово-зеленим. Загалом домінують лише три відтінки, більша їх кількість позбавляє інтер’єр цілісності. Дерев’яний малюнок або кам’яна кладка в конструктивізмі виглядають як прибульці з іншого світу і стають чимось на кшталт яскравого об’єкта, а не основного фону, як це було б у більшості інших стилів.

Матеріали (підлога, стіни, стеля)
Для оформлення інтер’єру в стилі конструктивізму не потрібні великі фінансові витрати, адже використовувані матеріали (пластик, скло, метал) цілком доступні. На місце виходить не зовнішній вигляд, а відповідність реальним потребам. Естетика конструктивізму своєрідна — у строгість форм вносять нотку елегантності скляні поверхні та хромовані деталі, яскраві фарби та оригінальний текстиль. Така лаконічність властива лише самодостатнім дизайнам, до яких, безперечно, відносяться інтер’єри у стилі конструктивізму.

Ідеї
Ідеальний розподіл простору для конструктивізму – відсутність поділу на кімнати, яке замінюється зонуванням за допомогою кольору та меблів. Для цього стилю характерна велика кількість повітря та порожнього простору. У цьому чимала заслуга особливої ​​розстановки меблів – вона ніби зливається з приміщенням, стає монолітною – стелажі виростають зі стін, дивани та столи наче переходять у підлогу. Ефект досягається за рахунок використання одного основного кольору та чітких геометричних ліній.

Я зазначив ще у своїх ранніх роботах, що, говорячи про сучасну архітектуру, ми неохоче вживаємо слово стиль.
Як тільки ми обмежуємо архітектуру поняттям стиль, то цим підходимо до формалістичного розгляду питання.

Сучасне рух у архітектурі – це пошуки стилю, характерні для формотворчості ХІХ ст. Сучасна архітектура Заходу, яка дійсно заслуговує на цю назву, ставить своїм основним завданням не пошуки стилю, а творчу інтерпретацію способу життя нашого часу. У її розвитку немає дилема смерть чи метаморфозу, а є питання виникнення нової стійкої традиції.

Наша епоха, сповнена страху за те, що у будь-який момент людство може бути знищене новою війною, характеризується водночас прагненням створити всюди нові міста, чого не спостерігалося з XIII ст. Останні 1 5 років ставало дедалі зрозуміліше, у напрямі розвиватиметься архітектура.

Загальне переконання прогресивних архітекторів у тому, що мають бути відновлені втрачені нашого часу принципи, саме: відповідність розмірів будівель масштабу людини, дотримання інтересів окремої особистості, забезпечення елементарної безпеки пересування містом і зв’язок людини з ландшафтом. За цим бажанням стоять постійні вимоги життя, які мають бути виконані.

За старих часів було порівняно просто створювати населені місця, в яких людина зберігала зв’язок із природою.

Розглядаючи карту Парижа кінця XVII ст., ми дивуємося достатку садів та зелених насаджень у середньовічному місті.

В даний час, здається, немає нічого важчого, ніж домогтися уваги до найпростіших вимог забезпечення нормального життя людини. Індустріалізація і все те, що вона спричинила, викликала величезні ускладнення, через які стали нехтувати основними принципами розселення.
Все у нас свідомо чи несвідомо протестує проти цього стану.

Тому, незалежно від будь-яких обставин, перш за все треба відповісти на запитання: Як ми хочемо жити? Основна проблема, з якою ми стикаємося, полягає у відновленні тісного зв’язку архітектури з реальним життям.

Як у хмарочосі крізь усі стіни відчувається присутність тисяч живих істот, так само майже фізично в містах відчувається неймовірний приріст населення.

Коли на найбільш жвавих вулицях десятимільйонного міста людей жбурляє з боку в бік і наочно, як при вимірі термометром, видно надмірне скупчення людей, починає навіть з’являтися своєрідне почуття людиноненависництва.

Раніше усамітнювалися лише поети та художники, щоб зосередитися у своїй творчості. В даний час адміністрація великих концернів і наукових центрів, що їх обслуговують, біжить з величезних міст – мегаполісів і створює навколо своїх жител зелену зону спокою.

Почуття незатишності та невдоволення зростанням міст проявляється всюди.
Майже у всіх великих містах – від Гельсінкі до Афін – існують проекти перенесення центрів за межі внутрішньої частини міста.

Місто повинне мати можливості зростати, не пригнічуючи при цьому розвиток центру. Подібна ж тенденція спостерігається в Азії та Африці, як у старих столицях – таких як Багдад чи Хартум, так і в нових містах – Ісламабаді та Чандігархі.

Серед нещодавно заснованих столиць Чандігарх виділяється тим, що урядовий центр винесений до входу в місто, а не розташовується в його ядрі, як було прийнято в містах-фортецях, оточених кам’яною стіною.

У місті Бразиліа, план якого має форму літака, урядовий центр – площа Трьох влади (законодавчої, виконавчої влади та юстиції) – поміщений у хвостовій частині.

Ідея такого розміщення урядового центру біля входу до міста не є новою, але її довелося відродити.

У дещо іншій формі вона була представлена ​​ще у плануванні Версаля.

Ми вважаємо зазвичай, що головним у Версалі є прийом протиставлення природі великого комплексу будівель, у яких містилися міністерства Франції.

В даний час я підкреслив би закладену в плануванні можливість вільного розширення розташованого за Версалем міста.

Якби містобудівники XIX та XX ст. вчасно зрозуміли значення Версаля, то час підхід до планування міст був зовсім іншим.

Органічна архітектура — течія архітектурної думки, вперше сформульована Луїсом Саллівеном на основі положень еволюційної біології в 1890-х роках. і найповніше втілення в працях його послідовника Френка Ллойда Райта в 1920-і – 1950-і рр..

Органіка (Біоніка) (від грец. biōn – елемент життя, буквально – живий) – це наука, прикордонна між біологією та технікою, що вирішує інженерні завдання на основі аналізу структури та життєдіяльності організмів. Простіше кажучи, якщо ви згадаєте Леонардо да Вінчі, який намагався побудувати літальний апарат з крилами, що махають, як у птахів, тоді відразу уявіть, що ж таке органічний стиль.

Перші спроби використати природні форми в будівництві зробив ще Антоніо Гауді. І то був прорив! Парк Гуеля, або як казали раніше “Природа, застигла в камені” – нічого подібного розпещена архітектурними вишукуваннями Європа, та й увесь світ ще не бачили. Ці шедеври великого майстра дали поштовх розвитку архітектури в органічному стилі.
У 1921 році біонічні ідеї знайшли відображення у споруді Рудольфа Штайнера Гетеанум, і з цього моменту архітектори всього світу взяли органіку на “озброєння”. З часів Гетеанума і до сьогодні в органічному стилі було збудовано велику кількість як окремо взятих будівель, так і цілих міст. Найбільш впливовим представником органічної архітектури в Європі був фін Алвар Аалто.

Особливості стилю:

– органічну архітектуру визначають форми, які не засновані на геометрії. Вони динамічні, неправильні, що виникають як наслідок контактів із реальністю. Водночас кожну форму органічної архітектури слід розглядати як організм, який розвивається відповідно до закону свого власного існування, свого власного особливого ордера, у гармонії зі своїми функціями та своїм оточенням, як рослина чи інші живі організми.

– На противагу функціоналізму, органічна архітектура бачить своє завдання у створенні будівель та споруд, що розкривають властивості природних матеріалів та органічно вписаних у навколишній ландшафт. Прихильник ідеї безперервності архітектурного простору, Райт пропонував підвести межу під традицією навмисного виділення будівлі та її складових частин з навколишнього світу, що домінувала в західній архітектурній думці з часів Палладіо. На його думку, форма будівлі має щоразу випливати з її специфічного призначення та тих унікальних умов середовища, в яких воно зводиться. У практичному плані, спроектовані Райтом «будинки прерій» служили природним продовженням навколишнього природного середовища, подібно до еволюційної форми природних організмів. Індивідуалізм органічної архітектури неминуче суперечив потребам сучасного урбанізму, і не дивно, що основними пам’ятниками цього напряму були заміські особняки.

– У своїй сутності біоніка, як архітектурний стиль, прагне створити таке просторове середовище, яке б усією своєю атмосферою стимулювало саме ту функцію будівлі, приміщення, для якої останні призначені. В органічному будинку спальня буде спальнею, вітальня – вітальнею, кухня – кухнею. Рудольф Штайнер говорив: ” Духовний аспект створення біонічних форм пов’язані з спробою усвідомити призначення людини. Відповідно до цього архітектура сприймається як ” місце ” , де розкривається сенс людського буття ” .